Рей Бредбері

Йому здалося, що він роздвоився, розколовся навпіл, і одна його половина була гарячою як вогонь, а інша холодною як крига, одна була ніжною, інша — жорстокою, одна — трепетною, інша — твердою, як камінь. І кожна половина його«я», що роздвоївся, намагалася знищити іншу.

У кого є талант, той відповідає за цей світ.

Господь аж ніяк не серйозний. Адже ми знаємо про нього лише одне — що він є любов. А кохання невіддільне від почуття гумору, чи не так? Не можна любити людину, яку ви не терпите, вірно? А щоб терпіти когось поруч, треба хоч зрідка з нього посміюватися. Ви згодні? Всі ми — смішні звірята, що вивозилися в мисці згущеного молока, і, потішаючись над нами, тим більше Господь нас любить.

Подушка – сніг під теплою щокою. Руки мої пестять завірюху; Ти пішла.

— А я боюся тебе кохати, — вів далі він. Ти знову почнеш мене мучити.

— Віриш у теплоту тіл? — Що? — У теплоту тіл! У секс без сексу? В обійми.

— А як це померти? Ось ти кажеш — смерть. Що це, якесь почуття? — Так. Для тих, хто залишився жити, так. І дуже неприємне.

Навіть прагнення перемогти у якомусь сенсі вже означає перемогу...

Ніхто не хоче смерті, ніхто не чекає на неї.

Хто вміє писати, той казати не майстер.