Підозрілі пасажири твоїх нічних поїздів

Смішно, у всіх нас є мрії. Ми уявляємо своє майбутнє, будуємо плани, ніби капітани своєї долі… Але ми пасажири, ми летимо і доля підхоплює нас. Не про таке життя ми мріємо, але це наше життя.

... ненависть теж потребує підживлення. Її треба годувати, як годують хижака. Особисто їй ця негативна енергія допомагала вистояти у важкі періоди життя.

Йому казали: "Ось побачите, це маленький Париж". Або:«Жити у цьому місті дуже престижно». Або: "Це Олімп виноробства". Йому багато чого наговорили. Але він нічого так і не побачив. Він смутно відчував, що Бордо — місто буржуазне, зарозуміле і... смертоносне. Холодний та плоский. Місто, на кожному розі якого віяло задушливою атмосферою провінційного особняка.

Замість того, щоб плисти за течією, довірити судно капітанові, ти приковуєш своє життя до розкладу, мрієш про потяги, які не вибиваються з графіка, щоб кинутися в метушливе майбутнє.

— Знаєте, як говорили гностики? — зображуючи психопата, поцікавився він, тицяючи пістолетом їй у спину. - Н... н... не знаю. — Світ — не лик Божий, а диявольський обман.

Людська душа — не шкура тварини, яка від дублення стає якіснішою. Людська душа - це надчутлива, тріпотка, тендітна мембрана. Від ударів вона мертвіє і покривається шрамами. І починає боятися світу.

Ранок ще не настав, ти ще не зголодніла, але одна тільки думка про сніданок створює якийсь світанок.

Вислів Ежена Іонеско: " Розум - це божевілля найсильнішого". Письменник має рацію. Достатньо вірити в себе, щоб й інші повірили в тебе. І тоді будь- яка марення обертається істиною.

Це і є психіатрія. Спроба вичерпати воду з човна, що тоне, за допомогою наперстка.

Кінець ХХ століття до повного зносу зачепив банальну істину, суть якої найкраще сформулював Ніцше в«Сутінках ідолів»:«Що не вбиває мене, то робить мене сильнішим». Але це повна нісенітниця. У всякому разі, у примітивному сучасному тлумаченні. Щоденне страждання нікого не загартовує. Воно виснажує, людину. Робить його слабким. Уразливим.