Повість про два міста

Дивно, як подумаєш, що кожна людська істота є незбагненною загадкою та таємницею для будь-якого іншого. Коли в'їжджаєш уночі у велике місто, мимоволі замислюєшся над тим, що в кожному з цих похмурих будинків прихована своя таємниця, і в кожній кімнаті кожного будинку зберігається своя таємниця, і кожне серце із сотень тисяч сердець, що б'ються тут, виконано своїх таємних сподівань, і так вони і залишаться таємницею навіть для найближчого серця. У цьому є щось настільки страшне, що можна порівняти тільки зі смертю.

Мені ніколи нічого не здається. Для цього потрібна уява, а в мене його немає.

... Чужі турботи, як сукня з чужого плеча, і носити спокійно і кинути не шкода.

Худий початок ніколи не веде до доброго кінця.

У кожного з нас є свої незбагненні дива, сховані в схованках душі, і вони чекають тільки сприятливого випадку, щоб прорватися назовні.

Не велика була б жертва, якби вона цього не вартувала.

... всі бурі зрештою затихають і настає спокій — нагадування людям про ту тишу і безмовність, які приходять на зміну суворій бурі, що зветься життям.