Золоті вовки

Вони не були схожими на людей, які говорять одне, а роблять інше. Цифри не мали нічого спільного з правилами поведінки та світськими бесідами. Ще в дитинстві Зоф'я зрозуміла, що вони ніколи не брешуть.

Хочеш відчути себе справжньою, доню? Тоді танцюй. Танцюй, і тобі відкриється правда.

- На Ру-Жубері була брошка у вигляді бджоли. – І? Сьогодні на мені спідня білизна. У цьому немає нічого особливого, - Гіпнос знизав плечима. Зоф'я насупилась. – Чому ти виділив слово сьогодні?

Іноді для того, щоб знищити тих, хто тобі ненависний, треба вдавати одним з них.

Щоб перемогти, потрібно просто поводитися так, начебто ти вже переміг.

- У тебе холодні руки. Який із тебе коханець, з такими руками? - Настільки гарний, що ніхто не звертає уваги на холод рук.

Але спершу принесіть мені вина. Я не можу обговорювати крах цивілізації у цілком тверезому стані.

– Як ти дивишся на те, щоби влаштувати невелику драму? У тьмяному світлі блиснула усмішка Гіпноса. - Люба, я живу заради драми.

Дурниця. Просте слово. Воно не мало ваги, зарядового числа чи хімічної структури, а отже, не вартувало її уваги. І все ж воно завдало їй болю.

Вона була безсердечною спокусницею, яка танцювала лише тому, що звук серця, що розбивається, чергового бідолахи був для неї милішим за дзвін монет.