Книга / твір

Ми можемо навчитися впізнавати відразу, кинувши тільки погляд на людину, з ким маємо справу.

До характеру слід ставитися як до зовнішності. Коли є почуття, у коханому не помічають ні чудасії, ні зморшок.

Єдина мета художника – відобразити власні переживання. Але з того моменту, як твір закінчено, він живе самостійним життям і висловлює зовсім не те, що в нього було закладено.

Якщо підеш туди, не знаючи куди, прийдеш туди, де на тебе не чекали.

Правду можна побачити лише через очі смерті.

І скільки разів людина має виявляти«нехарактерну реакцію», щоб оточуючі зрештою зрозуміли, що вона для неї якраз характерна?

Хіба є на світі щось прекрасніше за літери? Чарівні знаки, голоси померлих, будівельні камені чудових світів… І більше: знаки-розрадники, рятівники від самотності. Охоронці таємниць, провісники істини.

Любов до зброї – чисто жіноча властивість.

Навіть у найчистішій і найсвітлішій душі живе демон. Крихітний, непомітний, безневинний, він чекає свого часу. Чекає зручного моменту, щоб зжерти сяюче світло і викинути з себе морок, який поглине все і вся...

Той, кого ти любиш, це ніч. Це темрява, що зводить тебе до усвідомлення звуку, смаку, торкання. Це туга пов'язка на очах, що змушує пізнавати світ знову, навпомацки, чути в неймовірній тиші тремтіння вій, розрізняти нюанси дихання і знову божеволіти від гарячого шепоту на оголеній шкірі.