Книга / твір

Я знаю, дівчинко моя, від деяких спогадів хочеться якнайшвидше звільнитися. Забути, як страшний сон. Але кожна з нас має такі рани, які довго можуть кровоточити, будити ночами. І тут не варто панікувати, шукати знеболювальні. Варто лише набратися терпіння та чекати, коли час підбере тобі ліки. Для кожного вона різна. Для когось – нове кохання, для когось – дитина, а для когось… хоча б море. Якось ти опинишся біля моря, і воно занесе на своїх хвилях біль спогадів. У кожного з нас своє море.

Великі переваги пробуджують зазвичай глуху злість у нікчемних людях.

В узагальненнях є щось нелюдське.

Демони є тінями ангелів.

Більшість людей не люблять, коли їм нагадують про неприємне. Начебто, якщо про щось не думати, це тебе не торкнеться.

В основі всіх людських чеснот лежить глибокий егоїзм.

Для мене писати оповідання — все одно, що дихати. Я дивлюся навколо, знаходжу ідею, переймаюся любов'ю і намагаюся довго не розмірковувати. Потім записую: просто даю їй можливість якнайшвидше виплеснутися на папір.

Найдорожче в людини це життя. Вона дається йому один раз, і прожити її треба так, щоб не було болісно за безцільно прожиті роки.

Одного разу хтось із подруг їй сказав: ніхто тебе не зупиняє, тому що в тебе хода жінки, за якою женеться час.

— Не можу повірити нашому успіху, — гірко сказав Рон. — З багатьох дерев, про які ми могли б вдаритися, ми вибрали саме те, що може дати здачі.