Бартлбі

— Мій колишній чоловік привчив мене чекати від чоловіків найгіршого. - Ви у розлученні? — Не те формулювання. Він мене кинув. — Мене теж одного разу покинули. — У вас також криза самооцінки? — Чого я вартий, коли мене викинули, як брухт? — І все чекаєш, раптом той, хто покинув, схаменеться і покличе назад. Обіцяють, що біль вщухне. З часом. А насправді все болючіше. — Знаєте, що потрібне? — Ну, і що нам треба? - Треба випити. Як слід напитися.

— Локі, ти ж знаєш, що Бог є, ти був у його чертогах... Навіщо ти переконуєш людей? — Люблю провокувати святенника, нехай замисляться.

Якби у нас була свобода волі, ми наплювали б на все, як люди. Але ні, ми слуги.

- Останні дні на землі! Хмм. Якби у мене член, зняв би телицю! Можна відтягнутися не гірше... — І як? - Давай вбивати!

— Нехай відсохне язик, що сказав, що твоя в'їдлива дупа не здатна висидіти перлину! — Метафора так собі... я не маю ануса.

- Де докази? - Обручку. — А що, коли вона його дружина? - Власну дружину взасос не цілують. - Браво! Ось глибина аналізу. Добре, що тебе не запрошували присяжним. Власну дружину не цілують узасос.

Сер, не треба мене злити. Я в гніві неприємний.

Їм дали рай, вони його профукали. Їм дали Землю, вони її вигадали.