Чарльз Ксав'єр

- Що це? - Ти знаєш. Уколи послаблюють напади, пігулки не дають їм повторюватися. Подуй на них для безпеки. - Пішов ти, Логане. — Що, згадав, хто я такий? - Я завжди знаю, хто ти. Просто іноді я не впізнаю тебе.

У тебе унікальні здібності, Джин. Питання в тому, чи зможеш ти їх підпорядкувати, або вони підкорять тебе.

Ти боїшся не їхнього болю... а свого, Чарльзе... І яким би страшним він не був, цей біль зробить тебе сильнішим. Якщо дозволиш собі відчути її, якщо приймеш її, ось тоді цей біль зробить тебе неймовірно сильним. Це наш найбільший дар — витримувати їхній біль, не ламаючись, і він виник із найбільшої сили людини — надії.

Давай, будь як усі — звинувачуй у своїх бідах інших.

— Невже це ніколи не будило тебе серед ночі? Почуття, що якось вони прийдуть за тобою та твоїми дітьми? — Так, бувало. — Що ти робиш, коли прокидаєшся? — Відчуваю жалість до того бідолашного, який надумає сунутися до моєї школи – це буде помилкою.