Дін Вінчестер

— Коли ми, фріки, вмираємо, куди ти думаєш ми вирушаємо? Ні в рай, ні в пекло. То куди? - Леголенд?

- Я Дін Вінчестер. - Той самий Дін Вінчестер?! - Да не може бути! Ти ж ніби помер?... Разів чотири... — Так. Але я хлопець міцний.

- Ліз, я не можу втягувати вас у це лайно. - Ти про свою роботу? — Я про своє життя.

Життя - лайно, бери лопату, соплі може кожен пускати.

— Треба вигнати з неї демона, не зашкодивши їй. Вона назвала мене«сваркою». — І ти одразу засмутилася?

— Ось лайно! - Це ектоплазма. Сем, здається, я знаю, з чим ми маємо справу. Це гігантський зефірний чоловічок!

- І цей хлопець вершить наші долі? — Нічого не вершить, він рупор. Провідник натхненної звістки. - Вести. Доброї звістки. Це що ж, Новий Заповіт? — Колись ці книги стануть відомі, як Євангеліє від Вінчестерів. - Ти нас розігруєш!

— Дін... ти мене... — І ти мене... — Хлопці, може, поїдемо, га? А то я зараз розривуся!

Може, тому що я старший брат, але знаєш, для мене ти завжди був сопливим пацаном, якого я наставляв на правдивий шлях. А тепер ми знаємо, що ти виріс. Ти подорослішав настільки, що повірив у мене. Повірити в тебе — найменше, що я можу зробити.

- Що ти робиш? — Намагаюся читати по губах. Стій, сальса штанина... — Ти не читаєш по губах. - Не читаю.