Відомі люди

Коли йдіть на п'ять хвилин, не забувайте залишати тепло в долонях. У долонях тих, що на вас чекають, У долонях тих, які на вас пам'ятають...

Якби ти знав із самого початку, що будеш якийсь час по-справжньому щасливий, але потім щастя зрадить тебе, і це принесе тобі багато болю, обрав би ти це короткочасне щастя чи вважав би за краще жити спокійно, не знаючи ні щастя, ні печалі?

Одна з причин, чому ми так жадаємо любові й так відчайдушно шукаємо її, полягає в тому, що любов - єдиний лік від самоти, від сорому і печалі. Але деякі почуття так глибоко заховані в серці, що лише на самоті можна їх осягнути. І тоді відкривається тобі така правда про тебе, що жити з нею можеш, тільки відчувати сором. А деякі речі такі сумні, що тільки твоя душа може їх оплакати їх.

Якщо ж зрідка й трапляється людина, що розуміє тебе трохи краще, ніж інші, то вона або перебуває в такому самому становищі, як ти, або так само страждає.

У їжі я француз, в коханні італієць, а в справах швейцарець — дотримуюся нейтралітету.

А час він не лікує. Воно не заштопує рани, воно просто закриває їх зверху марлевою пов'язкою нових вражень, нових відчуттів, життєвого досвіду. І іноді, зачепившись за щось, ця пов'язка злітає, і свіже повітря потрапляє в рану, даруючи їй новий біль... і нове життя... Час — поганий лікар. Примушує забути про біль старих ран, завдаючи все нові й нові… Так і повземся по життю, як її поранені солдати… І з кожним роком на душі все зростає та зростає кількість погано накладених пов'язок…

Серце — це фортеця, яку легше здобути, ніж утримати.

Будь-який існуючий порядок доводиться безперервно наводити.

Не кажучи вже про любов до мене, якої немає й сліду, їй не потрібна і моя любов до неї, їй потрібне одне: щоб люди думали, що я люблю її. Жахливо.

Ми можемо змінити світ. Ми можемо зробити його кращим. Це в наших силах.