Неймовірні пригоди італійців у Росії

— Але я ще не вигадав, як йому про це сказати. Ти розумієш, Джузеппе, тут важлива форма: тактовно, делікатно треба до нього підійти. - Ти правий як завжди. Антоніо, йдемо. Я це беру на себе. - І більше такту, Джузеппе! — Андрюша, ти хочеш заробити мільярд? - Так!

— Я хочу знати все про вас. Будьте зі мною відверті. - Навіщо? - Навіщо? Потім, щоб дізнатися, що ваша бабуся шепнула вам на вушко! - Замовкни бовдур! — Але мама завжди вчила мене говорити правду. - Яка мама? У тебе її ніколи не було! — А як же я тоді на світ з'явився? Без мами?

— А ви знаєте, що у вас апендицит? — Який апендицит? У мене нога зламана! Чи не бачите? — Наче при зламаній нозі у вас не може бути апендициту! І не ставте діагноз! Хто тут лікар, ви чи я? Обнаглели ці хворі…

— А ви що, не знаєте, що я за походженням російська? - Так? — А хіба не помітно? - Дуже помітно! У вас чудовий український акцент!

Не зли мене - уб'ю!

— Е—е, ви куди? Це моє ліжко! — Ти б хоч газету поклав, якби твоя. Власник клятий!