Фільм

— Невже це ніколи не будило тебе серед ночі? Почуття, що якось вони прийдуть за тобою та твоїми дітьми? — Так, бувало. — Що ти робиш, коли прокидаєшся? — Відчуваю жалість до того бідолашного, який надумає сунутися до моєї школи – це буде помилкою.

— Не думай, що ти знаєш мене... Добре? - Але я знаю. Я знаю. Ми ходимо з тобою в одну школу з дитячого садка. Тебе звуть Джеймі Салліван. Обідаєш за сьомим столом. Там сидять чи то знедолені, чи то схильні, чи то самовіддані. У тебе лише одна кофта. При ходьбі ти дивишся під ноги. Так, мало не забув, як розвага ти займаєшся з юними зореточками. Ну і як? — Дуже передбачувано. Все це мені вже казали. - І тобі абсолютно все одно? - Звичайно.

Жили землі люди, і було в людей щастя. Замість очей у них були сльози. Замість серця у них був жах. Замість неба вони мали загибель.

— Якщо ви не вірите, то чому ви тут? — Тому що в мого брата віри вистачить двох.

- Ти мені потрібен. - Майкле, тобі ніхто не потрібний. Ти маєш сам.

— Друзі мої, і в трагічних кінцях є своя велич. Вони змушують задуматися тих, що залишилися живими. — Що тут величного? Соромно вбивати героїв, щоб зворушити холодних і розворушити байдужих.

— Карле Модестовичу, якими долями знову в нашому домі? - Вас бентежать мої візити? — Ні … Ваше існування.

У світі зачинених дверей той, хто має ключ, — король. І, люба, ти маєш побачити мене в короні.

— А що станеться, якщо ти закохаєшся? — Ти ж не віриш у це, правда? — Ну, це ж кохання, а не Санта Клаус...

Кохання знаходить тебе, а не ти її.