Фільм

Друзі повинні поважати особисте життя одне одного.

— Я мушу йти... — Маю? — Ну так, винен. — Подивися... Океане... Тобі подобається? - Гарний. — Він нічого не винен. Він може зробити що хоче, але він нічого не винен.

Примари існують. І це знаю. Щось прив'язує душі померлих до місця, як це відбувається з усіма нами. Для деяких це клаптик землі, на якому одного разу пролилася їхня кров, відбулося вбивство. Але є й інші: їх утримують почуття, бажання, втрата, помста... чи кохання. Ці примари не зникнуть ніколи.

-... і зірвав процес відкриття палацу одруження. Потім на руїнах каплиці... — Вибачте, каплицю я теж розвалив? - Ні. Це було до вас. У чотирнадцятому столітті.

- Звільнити тебе, симпатяга? — Я поплатився давним давно.

- Господи! Господи... Ти сам, ти сам, ти винен! Сам, сам у всьому винен. Ти сам винен! Ти сам винен. - Як тобі не соромно, Ксенія! - Мені не соромно! Ти весь час займався лише своєю писаниною. Над тобою сміялися. Ти ненавидів моїх друзів, а я старіла, я старіла! — Щось я відвик від цього, Ксюша!

- Ти ж казав, що літав на таких. - Я сказав: "Невелика наука ".

— Цукор будеш? — Дякую, Турецький, я й так солодкий.

- Я займалася горологією. — Ну... соромитися тут нічого, кожен заробляє, як може. - Це наука про час, інститутська дисципліна. — Нічого страшного, моя мати теж була інституцією.

Те, що ти показуєш характер, зовсім не говорить про те, що цей характер у тебе є.