Іван Сергійович Тургенєв

Її душа і розгорялася і згасала самотньо, вона билася, як птах у клітці, а клітини не було: ніхто не стискав її, ніхто її не утримував, а вона рвалася і нудилася.

Трапляється, що людина, прокидаючись, з мимовільним переляком запитує себе: невже мені вже тридцять... сорок... п'ятдесят років? Як це життя так скоро минулося? Як це смерть так близько насунулася? Смерть як рибалка, який упіймав рибу в свою мережу і залишає її на якийсь час у воді: риба ще плаває, але мережа на ній, і рибалка вихопить її — коли захоче.

Кожен залишається тим, чим зробила його природа і більше вимагати від нього не можна!

Час (справа відома) летить іноді птахом, іноді повзе черв'яком; але людині буває особливо добре тоді, коли вона навіть не помічає — чи скоро, чи тихо вона проходить.

Старий жарт смерть, а кожному знов.

Серце в неї було дуже любляче і м'яке: життя її швидко перемело.

Пам'ятаєте, ви вчора говорили про крила?.. Крила у мене виросли — та летіти нема куди.

Хто пожив, та не став поблажливим до інших, той сам не заслуговує на поблажливість. А хто може сказати, що він поблажливості не потребує?

— Поезія — мова богів.

Правда — повітря, без якого дихати не можна.