Михайло Юрійович Лермонтов

Без жалю, без долі Дивитись на землю станеш ти, Де немає ні справжнього щастя, Ні довговічної краси, Де злочини лише та страти, Де пристрасті дрібної тільки жити ; Де не вміють без остраху Ні ненавидіти, ні любити.

Він не знає людей та їхніх слабких струн, бо займався цілим життям самим собою.

Невже я закоханий? Я так безглуздо створений, що на це можна від мене очікувати.

Воювати З людськими забобонами важче, Чим тигрів та ведмедів вражати.

Що нині молодь! Трудяться, виснажують Себе для служби та нагород.

Чого доля вперта захоче, Нехай цілий світ клопочеться, А справдиться, — так!

Послухайте, — сказав я, — або застреліться, або повісьте пістолет на колишнє місце, і ходімо спати.

За все я однаково вдячний; У бога щастя не прошу І мовчки зло переношу.

Не чіпай забобонів ніколи І сам з натовпом вмій бути забобонний.

Кохання візьме своє.