час

Це тато? Можливо. Але навіть якщо не тато, то все одно людина. Я вирвав ці сторінки. Я склав їх у зворотному порядку: останню – спочатку, першу – наприкінці. Коли я їх перегорнув, вийшло, що людина не падає, а злітає. Якби в мене ще були знімки, він міг би влетіти у вікно, всередину будівлі, і дим всмоктався б у пролом, з якої б вилетів літак. Папа записав би свої повідомлення задом наперед, поки б вони не стерлися, а літак долетів би задом наперед до самого Бостона. Ліфт привіз би його на перший поверх, і перед виходом він натиснув би на останній. Задкуючи, він увійшов би в метро, і метро поїхало б назад назад, до нашої зупинки. Задкуючи, тато пройшов би через турнікет, прибрав би в кишеню магнітну карту і позадкував би додому, читаючи на ходу«Нью-Йорк Таймс» справа наліво. Він би виплюнув каву в кухоль, забруднив зубною щіткою зуби і наніс бритвою щетину на обличчя. Він би ліг у ліжко, і будильник продзвенів би задом наперед, і сон йому наснився б від кінця до початку. Потім він устав би наприкінці вечора перед найгіршим днем ​​І приступив у мою кімнату, насвистуючи I am the Walrus задом наперед. Він пірнув би до мене в ліжко. Ми дивилися б на фальшиві зірки, що мерехтіли під нашими поглядами. Я сказав би:«Нічого» задом наперед. Він сказав би:«Що, старовина?» задом-наперед. Я сказав би:«Тату?» задом наперед, і це прозвучало б, як звичайне Пап.

Ідеал політика - кіт, що срує. Кошатники мене зрозуміють. У нього така морда, наче він сенатор чи президент, і ось цей вираз, ці очі — те, що треба для політика. Але це для політика-чоловіка. А жінка-політик має робити обличчя як під час мінету.

Так буває часто: варто подумати чи заговорити про когось, і він уже тут як тут, а ви й не підозрювали, що він так близько. Схоже, що саме його наближення змушує вас подумати про нього, а не випадковість, як вважають.

Можливо, час і є та сила, яка відводить кожному моменту дійсності своє місце, але сни не підпорядковуються його правилам.

Так і пам'ятай, що найважливіший час один: зараз, а найважливіший він тому, що в ньому одному ми владні над собою; а найпотрібніша людина той, з ким зараз зійшовся, бо ніхто не може знати, чи буде вона ще мати справу з якоюсь іншою людиною, а найважливіша справа — їй добро зробити, бо тільки для цього послана людина в життя.

Особливості мого мислення бентежили мене. Було незрозуміло, чому так часто я була сильною заднім розумом. Коли я висловлювала свою думку з приводу того, що сталося деякий час тому, вчителі та друзі досить роздратовано запитували, чому я не сказала цього раніше. Вони, мабуть, вважали, що я навмисно приховую свої думки та почуття. Я ж порівнювала мислення у себе в голові з недоставленим в пункт призначення багажем, який наздоганяє вас пізніше.

Така невблаганна математика трагедії та множення скорбот. Занадто багато хороших, добрих людей вмирають — нехай тільки якоюсь своєю частинкою, — коли втрачають коханих. Одна смерть тягне за собою дві або двадцять, або навіть сотню інших. І так відбувається у всьому світі.

Найскладніше у житті чоловіка — освідчитися у коханні.

Коли я її зустрів, вона навчалася в університеті. Вона була неймовірно красива. Її волосся, фігура, погляд - ніщо не могло залишити байдужим. Вона була настільки витончена, що іноді здавалося, ніби вона спустилася з небес. У нас все було бездоганно. Наче хтось написав сценарій наших стосунків, яким ми рухалися. Все було добре, як треба. Ми насолоджувалися кожною хвилиною та днем, проведеним разом. Так тривало п'ять років. А потім, вона, як будь-яка нормальна дівчина, почала думатипро те, що буде далі. Я всіляко намагався припинити ці розмови, тому що мене влаштовувало все те, що відбувалося саме на той момент. Але нажаль. Їй хотілося почуватися впевнено, хотілося серйозності, хотілося сім'ї. РОДИНИ. Чоловіки, ви розумієте, про що я говорю. Звичайно, мені було всього двадцять три роки, про яку сім'ю може йтися? Я злякався. Я пішов, відпустив її. Я закінчив усе, навіть не дозволивши цьому розпочатися. Наразі мені 33. Пройшло 10 років. За цей час у мене були різні стосунки, які ні до чого не привели. У мене є дитина, що вийшла в результаті десятиденної інтрижки… Я був одружений менше півроку… Зараз я чекаю на другу дитину. Але я не хочу житиіз цими жінками. Я… я не живу ними. Не люблю. Я живу минулим. Спогадами про те, що було тоді десять років тому. Живу нею... І знаєте що? Я повний ідіот. Я«просрав» своє щасливе життя. Тому ніколи не думайте: "а може"... Є тільки те, що є зараз. І люди, які поруч, просто мають бути. Просто ніколи не бійтеся.

- Це мій колишній чоловік Брендон. — Бачу, тобі подобаються сильні та гарні? - Виявилося, Брендону теж.