час

- Ти залишаєшся зі мною? - Залишаюся з тобою? Чому? Ми ж весь час лаємось! - Ось чому! Ми сваримось! Ти мене називаєш самовдоволеним мерзотником, я тебе - скалкою в дупі. Ну і що? Ти така майже завжди! Я не боюся тебе образити. Ти за дві секунди заспокоїшся і знову почнеш виводити мене з себе! - Висновок? — Життя буде не легким, а навпаки, дуже важким. Доведеться боротися з цим кожен день, але я боротимусь, тому що ти мені потрібна! Я хочу, щоб ти була зі мною, кожну мить, завжди! Я тебе прошу, будь ласка...

Подумайте, що мені треба робити? Втекти в інше місто? Все одно серце було завжди біля Вас, біля Ваших ніг, кожну мить дня заповнене Вами, думкою про Вас, мріями про Вас...

Якщо тебе раптом ударять правою щокою, ти, ще не встигнувши нічого усвідомити, негайно б'єш супротивника. Якщо тому не пощастить, можеш його й понівечити. Але якщо ще до цього встигнеш отримати і по лівій щоці, у тебе буде час усвідомити свою злість і ти зможеш поставитися до свого тіла як до чужого, з холодною головою. Тому й говориться: підстав ліву щоку.

Знайте ж, що розумний і рішучий чоловік ніколи не пропустить нагоди послухати пораду і того, хто нижчий, і того, хто вищий за його положенням і розумом.

Ми живемо в такий час, коли реклама стала своєрідним стилем життя, справжня сутність історії забувається і прославляються не герої, а злочинці.

…я став потайливим, мені подобається мати від людей таємниці. Це, мабуть, єдине, що може зробити для нас сучасне життя захоплюючим і загадковим. Звичайна дрібниця набуває дивовижного інтересу, як тільки починаєш приховувати її від людей.

— Коли проб'є мій час, поховайте мене в морі. - Де?! Де? — У морі, заразом і розважитеся. — Що означає — розважимося? — Виїдете на природу, візьмете напрокат човен, бутерброди. — І викинемо твоє тіло за борт, чудову розвагу. — Усі довкола думають, що добре мене знають. Вони думають хтось, а Джек Геллер нас не здивує, а тут скажуть, поховав себе в морі, це він зовсім. - Боюся, так і скажуть. — Аби говорили.

«Можна витрачати час на те, щоб помирати, а можна – на те, щоб жити. Уве, треба йти вперед! І вони пішли.

Коли обрушиться зима, і землю сховає тінь, І ніч беззоря уб'є короткий сірий день, І ліс помре в туманній імлі - під снігом і дощем, Знайду тебе, прийду до тебе, щоб бути навіки вдвох. І ми почнемо - в руці рука - на Захід довгий шлях, І там, вдалині, знайдемо край, де можна відпочити.

Мені часто доводилося спостерігати цікавий феномен: щоб полюбити якесь місце, потрібно глянути на нього з висоти. Напевно, саме тому люди й уявляють, що Бог сидить у небесах, високо над Землею, інакше хіба що йому виходило б любити нас?