друзі

Мені здається, ми стаємо сильними, коли поруч немає друзів, щоб підтримати нас — або послужити нам моральним компасом.

Що я можу сказати про себе? Ще так мало прожито і так мізерно мало зроблено. Хочеться бути людиною, хочеться робити гарне й добре, хочеться писати такі вірші, які б мали право називатися поезією. І якщо це мені вдається рідко, то не тому, що я не хочу, а тому, що мало вмію і мало знаю. Найбільше люблю землю, людей, поезію і... село Біївці на Полтавщині, де мама подарувала мені життя. Ненавиджу смерть. Найбільше боюся нещирих друзів. Більше мені сказати про себе нічого.

Особливості мого мислення бентежили мене. Було незрозуміло, чому так часто я виявлялася сильна заднім розумом. Коли я висловлювала свою думку з приводу того, що стався деякий час назад, учителі і друзі досить роздратовано запитували, чому я не сказала цього раніше. Вони, мабуть, вважали, що я навмисно приховую свої думки і почуття. Я ж порівнювала думкоутворення у себе в голові з недоставленим в пункт призначення багажем, який наздоганяє вас пізніше.

Коли у вас справи йдуть у гору, ваші друзі знають, як ви і хто ви. Коли ж удача не на вашому боці, тоді вже ви знаєте, хто ваші друзі.

Завести 100 друзів не складе труднощів. А ось мати всього одного друга, який буде на вашому боці, навіть коли сотня людей проти вас, ось це дивовижна річ.

З віком, ми розуміємо, що не так важливо мати багато друзів, як мати одного, але справжнього.

Про друзів треба пам’ятати і очно, і заочно.

Ми станемо друзями, якщо виберемося звідси.

У мене немає близьких друзів. У мене немає секретів. Друзі мені не потрібні. Я кажу все і всім.

Хто хоче мати друга без недоліків — залишається без друзів.