друзі

— Ну, і хто кого кинув? - Що за питання? Звісно, ​​я її. Вона ж всерйоз думала, що Шопен це столиця Камбоджі. — Вона збожеволіла. Кожному дурню відомо, що столиця Камбоджі... еээ... — Коротше, не Шопен.

Емма, колись ти виростеш і станеш великою дівчинкою... як твій тато.

— Я ніколи не помиляюсь у таких речах! - Та ні, того тижня ти думала, що Рос збирається тебе вбити. — Вибач, але ж неможливо було повірити, що він розповідає таку нудну історію, просто щоб розповісти.

— На чому я сиджу? - На вершині світу? На лаві підсудних? У мене все.

— Знаєте, що зроблю? Я влаштую вечірку, покличу всіх мешканців, саджу їх і поясню, що я не поганий, я не жмот, я просто людина, яка має свої переконання, людина з принципами, я принциповий! — Весела буде вечірка...

- Підійди і скажи йому, що він тобі подобається. Що в цьому такого? — Та що він почує!

Вони не знають, що ми знаємо, що знають, що ми знаємо!

— Мій шлюб зазнає краху. - Чому? — Керол — лесбіянка... А я ні.

Любов солодка, як літні дощі, Прекрасна, як велика картина, Вишукана, як милий голубок, Що гадить щодня мені на килим.

Мені не 22. Мені 25 років та... 13 місяців.