людина

Ти для мене поки що лише маленький хлопчик, такий самий, як сто тисяч інших хлопчиків. І ти мені не потрібний. І я тобі теж не потрібний. Я для тебе всього лише лисиця, така сама, як сто тисяч інших лисиць. Але якщо ти мене приручиш, ми станемо потрібні одне одному. Ти будеш для мене єдиним у всьому світі. І я буду тобі один у всьому світі…

Поцілуй мене в sempiternum meam, хитрун...

Ні від чого не легшало. Ні з ким не складалася розмова. Ніхто на жодне запитання Іллі не міг відповісти. Жаль не було. Страху не було. Задоволення не було. Зовні був вакуум, і всередині був вакуум. Безповітряне бездушне. Додому їхав тільки тому, що треба було їхати кудись. Приїхати та лягти спати. Проспатися і розкрити собі вени. Нічого в цьому не було складного, на зоні навчили. Нічого в житті не було складного: і вмирати легко, і вбивати — запросто. Але від жодного легше не стане, ні від іншого.

Іноді ми відчиняємо двері, які належать комусь іншому. Іноді ми впускаємо когось, щоб викинути на мороз. Хоча іноді, незважаючи на наше бажання, двері мають надто багато замків.

Коли ти перестаєш змінювати світ, він починає зраджувати тебе.

Коли я потраплю на небо, перший мільйон років я малюватиму.

— Ні, я туди [про машину для перевезення інвалідів] не полезу… і ви також. Що вас затягувати туди, як кінь! — А як щодо цієї!? [Дрісс вказує на розкішний автомобіль]. — Ця мені не підходить… Просто я маю бути прагматичний…

Деякими секретами, подумала вона, краще поділитися; а про деяких краще промовчати, несучи, як тяжкий тягар, щоб вони не могли завдати болю іншим.

Сьогодні свято, яке вигадали компанії, що виробляють вітальні листівки, щоб змусити людей почуватися паршиво.

Доля взяла моє серце і тебе вклала мені в груди.