життя

Мозок знову дозволив обдурити себе. І тіло також.

Ти переживаєш. Втім, це основна риса твого характеру, тому я іноді її ігнорую.

Але мій бортовий самописець, не здатний сприймати подібну інформацію, сам натиснув на Reset.

- Зосередься, Кроулі! — Чи дозволиш пеклі котитися в пекло?

— Я залишила тобі записочку з вдячністю за те, що ти дозволила спати у твоїй постелі. — Спасибі, але я звикла до готівки на ліжковому столику.

Я любив правду... А де вона?... Усюди одне лицемірство чи щонайменше шарлатанство, навіть у найчесніших, навіть у найбільших! Ні, людина не може довіритися людині.

Небезпека полягає в тому, що часом ми обожнюємо біль, даємо їй ім'я людини, думаємо про неї безперервно.

Веселощі - це не те, про що думаєш, коли створюєш баланс у всесвіті. Але це… викликає у мене посмішку. (Коли вибудовуєш баланс у всесвіті – не до веселощів. Але це – вагомий привід для посмішки.)

Тільки дурень перемагає в житті, розумник бачить занадто багато перешкод і втрачає впевненість, не встигнувши ще нічого почати. У важкі часи наївність — це найкоштовніший скарб, це чарівний плащ, що приховує ті небезпеки, на які розумник прямо наскакує, як загіпнотизований.

Про те, що вибачили когось, ви дізнаєтеся, коли побачите його і не зазнаєте жодних почуттів. Почуєте ім'я та не відреагуєте. Коли торкнуться того, що було у вас раною, і не буде боляче, ви зрозумієте, що справді пробачили...