життя

Художня течія перемагає лише тоді, коли її беруть на озброєння декоратори вітрин.

Життя, за великим рахунком, це не битва м'язів, але зіткнення твоєї волі з чужою волею. Тіло впало, але воля підхопила його і повела у бій. Слабка воля - це тухле яйце зі слабкою шкаралупою. За будь-якого удару ззовні шкаралупа тріскається. Сильна воля – це алмазне яйце. Воно не може тріснути, навіть якщо довкола розколеться весь світ. І не має значення, в якому воно тілі — дорослої чи дитини.

У шістнадцять років навіть найзавзятіший прихильник фактів не вільний від ілюзій і перебільшення своїх переваг.

- Ти з глузду з'їхав! — І слава богу, нормальний не пішов би на таке.

Я нікому нічого не винен, я в борг не позичав.

Ось як суспільство панує над свідомістю людини. Воно змушує людину почуватися винною навіть тоді, коли начебто й немає підстав для цього...

Від зміни того чи іншого режиму зла не стає ні більше, ні менше. За тоталітарних режимів усе зло концентрується в одних руках — у руках влади. У країнах, де більше демократії, зло стає приватною справою. Воно приватизується.

Посередній учитель викладає. Хороший учитель пояснює. Видатний учитель показує. Великий учитель надихає.

Осінній цвинтар - видовище з особливих. Царський пурпур та витончена позолота листя, королівські поминки по літу на тлі урочистої суворості вічнозелених туй – вірних цвинтарних плакальниць. Сірий граніт надгробків, бронза меморіальних написів, димчастий мармур обелісків, чорний базальт монументів, скромний туф поминальних плит. Суворість алей і буяння фарб, спалахи сухотливої пристрасті і розлита в повітрі печаль. Цвинтарям найбільше йде осінь. Не весняне буйство життя, що здається сорому в місцях упокою, не спекотна знемога літа, навіть не зимовий саван - осінь, поріг забуття.

Чи бачиш, Сара, коли твоє щастя залежить від того, що роблять чи не роблять інші, ти опиняєшся в пастці, бо не можеш керувати тим, що вони говорять і роблять.