Еріх Марія Ремарк

- Ось ваша книга про Швейцарію. Її трохи підмочило дощем. Ледве було не втратив, а потім знайшов і врятував. - Могли й не рятувати. Мрії рятувати не треба. — Ні, треба. А що ще? - Віру. Мрії прийдуть знову.

Ми виправдовуємо необхідністю все, що ми робимо. Коли ми бомбимо міста – це стратегічна необхідність, а коли бомбардують наші міста – це мерзенний злочин.

Мені не краще і не гірше. Мені – ніяк.

— Коли я бачив тебе востаннє? - Два тижні тому. — Та я не про те. До цього. — П'ять років тому… Тоді я була напівголодною та зовсім розгубленою. - А тепер? — Тепер я теж голодна, але сповнена рішучості.

Спогади — ось чому ми старіємо. Секрет вічної юності - в умінні забувати.

— Власне, я взагалі нічого толком про тебе не знаю. — Знаєш забагато. І це заважає коханню.

Треба розраховувати лише те, що тримаєш у руці.

- У вас такий щасливий вигляд! Ви закохані? - Так. У сукні.

— Скільки часу минуло відколи ми не бачилися? - Два роки. - Два роки. Час поспішає, як поганий годинник. Я хочу сказати, що з таким самим успіхом це могли бути два місяці. - Так багато чого сталося? - Так мало.

Багато хто в пивній теж читав газети, і ніхто не виявляв жодних ознак огиди. Це була їхня щоденна духовна їжа, звична, як пиво.