Фаїна Раневська

— Фаїно Георгіївно, що таке кохання? Раневська подумала й сказала: — Забула. А за секунду додала: — Але пам'ятаю, що це дуже приємне.

Не лажу з побутом! Гроші заважають мені і коли їх немає, і коли вони є.

— Фаїно Георгіївно, якої ви думки про режисера? — Це уцінений Мейєрхольд.

Я говорила довго і непереконливо, наче говорила про дружбу народів.

Старіти нудно, але це єдиний спосіб жити довго.

Як подолати свій недолік чи погану звичку? Насолодитися ними до огиди.

Старість це просто свинство. Я вважаю, що це невігластво Бога, коли він дає змогу доживати до старості. Господи, вже всі пішли, а я живу. Бірман — і та померла, а вже від неї цього ніяк не чекала. Страшно, коли тобі всередині вісімнадцять, коли захоплюєшся чудовою музикою, віршами, живописом, а тобі вже час, ти нічого не встигла, а тільки починаєш жити!

Щоб отримати визнання, треба, навіть необхідно, померти.

Раневську про щось попросили і додали: — Ви ж добра людина, ви не відмовите. — У мене двоє людей, — відповіла Фаїна Георгіївна. — Добрий не може відмовити, а другий може. Сьогодні якраз чергує другий.

Якщо в тебе є людина, якій можна розповісти сни, ти не маєш права вважати себе самотньою...