Фредрік Бакман

Кажуть, у момент падіння мозок розуміє швидше. Мов від раптового припливу рухової енергії розум, хочеш не хочеш, починає працювати з такою гарячковою швидкістю, що світ навколо нас уповільнюється.

Вони ховаються за рогом, зникають як тіні, що бояться полуденного сонця. Як належить злодіям наприкінці будь—якої казки.

Дивна штука – смерть. Нехай багато хто все життя проживає так, ніби ніякої смерті немає зовсім, добру половину наших днів саме смерть служить однією з головних мотивацій нашого існування... Ми боямося її, звичайно, проте ще більше бояться, що вона забере не нас, а когось іншого. Адже найстрашніше – це коли смерть забуває про нас. Прирікаючи на самотність.