Ілля Ільф

— За що ж ви хочете отримати гроші? Я їх заробив, а ви... — Я не лише працював. Я навіть постраждав. Після розмов з Берлагою, Скумбрійовичем та Полихаєвим я втратив віру в людство. Хіба це не коштує мільйона рублів, віра в людство? — Стоїть, стоїть, — заспокоїв Олександр Іванович.

— Ах,— сказав Лоханкін проникливо,— адже, зрештою, хто знає! Може, так треба! Можливо, саме в цьому велика серм'яжна правда! - Серм'яжна? - задумливо повторив Бендер. — Вона ж покісна, домоткана та кондова?

А нам грубіян не треба. Ми самі грубіяни.

У великому місті пішоходи ведуть мученицьке життя. Їх запровадили якесь транспортне гетто. Їм дозволяють переходити вулиці тільки на перехрестях, тобто саме в тих місцях, де рух найсильніший і де волосок, на якому зазвичай висить життя пішохода, найлегше обірвати.

— Ну що, дядько, нареченої у вашому місті є? — Кому й кобила наречена. — Більше запитань не маю.

- Якщо хочете, ви можете піти. — Тоді я, мабуть, піду. — Але ж, пам'ятаєте, у нас довгі руки! — Тоді я, мабуть, залишусь.

Може тобі дати ще ключ від квартири, де гроші лежать?

Не треба боротися за чистоту вулиць, треба підмітати.

До речі, про дитинство, у дитинстві таких як ви, я вбивав на місці. З рогатки.

Якщо ви бачите американця, що сміється, це не означає, що йому смішно. Він сміється через те, що американець повинен сміятися. А скиглять і сумують нехай мексиканці, слов'яни, євреї та негри.