Мілорад Павіч

Людина завжди може на слух відрізнити, яке дерево шумить уночі — ялина або явір.

Дорога, як і всі дороги, думала за них, перш ніж вони встигли на неї ступити.

Внутрішня сторона вітру залишається сухою, коли вітер дме крізь дощ.

Подібно до того, як існують талановиті та неталановиті письменники, існують так само і читачі обдаровані та бездарні.

- Що це за ліжко? — спитала я його, показуючи на предмет із кованого заліза. — Це ліжко на три особи. Третя особа завжди її покидає. - Як так? - Дуже просто. Коли жінка завагітніє, з її ліжка зникає чоловік. Коли дитина підросте, вона залишає ліжко, і до неї повертається чоловік або приходить коханець. Якщо ліжко покине дружина, туди вселяється коханка. І так далі...

Як іноді злякає нас безодня в дощовій калюжі, в якій хіба що трохи намокне взуття, так само небезпечні і небувалі висоти в нас самих - з них можна зірватися в таку прірву, в порівнянні з якою обрив на Дунаї - ніщо.

Коли ми стоїмо, чи ми стоїмо, або лише пропускаємо власні кроки, які відміряють і скорочують наш шлях?

Все моє покоління - одинаки, ми глухі один до одного, неначе пташка нирок; зайняті своєю справою, нічого не чуємо навколо; сховавшись у спокійних шлюбах, мріємо про ту єдину, присуджену до самотньої тарілки та обіду в безмовності; ми бачили міста, а не людей у ​​них.

Там, де перетинаються час і вічність, час на мить зупиняється для того, щоб вічність благословила його, і ця мить є справжньою.

Якщо рухаєшся в тому напрямку, в якому росте твій страх, значить, ти на правильному шляху.