Ростислав Плятт

З нею неможливо було грати, як то кажуть,«вполтона». Вона посилала партнеру такий емоційний заряд, який вимагав відповіді не меншої сили. А якщо цього не відбувалося, то починало здаватися, що Раневська підпорядковує собі сцену. І це було не провиною її, а бідою, бо за силою свого дарування вона й витрачалася більше за інших.

... я особисто люблю театр найбільш віддано та ніжно. Ніколи ні від чого театр не помре! Він був, є і буде осередком культури, найбільш привабливим для глядача. Навіть за повного розквіту кіно та телебачення; так, принаймні, здається мені. І нехай у цьому осередку вогонь не завжди палатиме — в інші моменти він загасатиме, тлітиме, стелитиметься внизу, щоб потім знову спалахнути яскравим полум'ям, — але горітиме він завжди, він вічний, так само, як вічний інтерес глядача до зустрічі з живим актором сьогодні, тут, зараз.