Террі Пратчетт

... він настільки блакитний, що будь-який тропічний острів найняв би його, щоб підсвічувати небо у розпал туристичного сезону.

- Я сказав: які ж найбільші цінності в людському житті? Воїни нахилилися ближче. Відповідь героя варто було почути. Гість довго й уперто думав, а потім з навмисною неквапливістю промовив: — Гаряча вода, гарні штоматологи та м'який туалетний папір.

— А я одного разу з'їв людину. Під час облоги, ось так. — Що, справді з'їв? - Не цілком, тільки ногу. - Це жахливо! — Та ні, з гірчицею нормально.

Майбутнє є чорним, похмурим і жахливим. Ніякого світла в кінці тунелю, а якщо воно там і є, то це зустрічний поїзд.

Рінсвінд десь чув, що померти - це все одно, що перейти з кімнати в кімнату. Різниця тільки в тому, що коли ти крикнеш:«Гей, а де мої чисті шкарпетки?», тобі ніхто не відповість.

«19.00-19.05. Бути веселим та розкутим, посміхатися людям».

Люди, які ні кого не потребують, потребують того, щоб люди навколо бачили, що вони абсолютно ні кого не потребують.

Цей старий світ дуже забавний. Над ним не можна не сміятися. Адже, якщо не сміятися, можна збожеволіти.

— Він що, дурний? - Ніби як. Але у цього чокнутого грошей кури не клюють. - А-а, тоді він не може бути чокнутим. Я побачив світ. Якщо у людини грошей кури не клюють, то вона просто ексцентрична.

Грим на її витончений фарфоровий личко наносив клоун. Причому сліпий. І у боксерських рукавичках. Повний туман.