Грона гніву

страх залишав їхні особи, поступаючись місцем злості. І жінки полегшено зітхали, знаючи, що тепер не страшно – чоловіки витримають; і так буде завжди - доти, поки на зміну страху приходить гнів.

Чоловік іноді мучиться, мучиться - зовсім себе виведе, потім, дивишся, і ноги простягнув з туги. А якщо його роздратувати як слід, тоді все буде добре.

Гріху ніякого на світі немає, і чесноти теж немає. А є лише те, що люди роблять. Тут одне від одного не відірвеш. Деякі їхні справи добрі, деякі погані, от і все, а про решту ніхто судити не сміє.

... ніхто не сміє потикатися в чуже життя. Нехай людина вирішує сама за себе. Допомогти йому можна, а вказувати ні.

Думав я про духа святого і про Ісуса:«Навіщо нам треба звалювати все на Бога та на Ісуса? Може це ми людей любимо? Може, дух святий – це людська душа і є? Може, всі люди разом і складають одну велику душу, і частинку її знайдеш у кожній людині?