Кафка на пляжі

Твої зовнішні прояви - відображення того, що сидить у тебе всередині, і навпаки. Тому нерідко, вступаючи в лабіринт своїх зовнішніх проявів, ти потрапляєш у лабіринт у собі. І це часто буває небезпечним.

Коротше, коли ти у лісі, ти стаєш частиною лісу. Весь, без залишку. Потрапив під дощ – ти частина дощу. Приходить ранок - частина ранку. Сидиш зі мною — стаєш часткою мене. Ось так. Якщо коротко.

Вже якщо кішка до чогось звикла, вона так і живе за правилами і нічого не змінюватиме, доки не станеться щось таке... серйозне. Ну там... котяче кохання або нещасний випадок.

Якщо все буде так, як хочеться, то жити стане нецікаво.

Те, що не нудно, людям швидко приїдається, а не набридають, як правило, якраз нудні речі.

Там, де є час, нічого не повернеш назад.

Ти знаєш, люди здебільшого до свободи не прагнуть, а тільки думають, що прагнуть. Усе це ілюзія. Якщо їм дати справжню свободу, вони просто збожеволіють. Так і знай. Насправді люди вільними не хочуть.

Коли когось любиш, шукаєш те, чого тобі не дістає. Тому коли думаєш про кохану людину, завжди важко. Так чи інакше. Ніби входиш до болю рідну кімнату, в якій дуже давно не був.

Я вважаю, що в тебе є право жити так, як ти хочеш. А скільки років людині — п'ятнадцять чи п'ятдесят один — не має значення. Але, на жаль, мій погляд із загальноприйнятою не збігається.

Буває, і жива людина стає примарою.