Маленький принц

— Якщо хочеш, щоб у тебе був друг, приручи мене! - А що для цього треба робити? — спитав Маленький принц. - Треба запастися терпінням, - відповів Лис. — Спершу сядь он там, віддалік, на траву. Ось так. Я на тебе скоса поглядатиму, а ти мовчи. Але з кожним днем ​​сідай трохи ближче...

Даремно ти йдеш зі мною. Тобі боляче на мене дивитися. Тобі здасться, ніби я вмираю, але це неправда.

— Знаєш, чому гарна пустеля? - сказав він. — Десь у ній ховаються джерела…

Вночі, коли ти дивитимешся на небо, ти побачиш мою зірку, ту, на якій я живу, на якій я сміюся. І ти почуєш, що всі зірки сміються. У тебе будуть зірки, які вміють сміятися!

Мільйони років у квітів ростуть шипи. І мільйони років баранчики все-таки їдять квіти.

Слова лише заважають розуміти одне одного.

Мені здається, десь на моїй планеті живе старий щур. Я чую, як вона шкребеться ночами. Ти міг би судити цього старого пацюка. Час від часу примовляй її до страти. Від тебе залежатиме її життя. Але потім щоразу треба буде помилувати її. Треба берегти старого пацюка: адже він у нас один.

Ти живеш у своїх вчинках, а не в тілі. Ти – це твої дії, і немає іншого тебе.

І коли ти втішишся (врешті-решт, завжди втішаєшся), ти будеш радий, що колись знав мене. Ти завжди будеш мені другом. Тобі захочеться посміятися зі мною. Іноді ти ось так відчиниш вікно, і тобі буде приємно... І твої друзі будуть дивуватися, що ти смієшся, дивлячись на небо. А ти їм скажеш:«Так, так, я завжди сміюсь, дивлячись на зірки!» І вони подумають, що ти збожеволів. Ось який злий жарт я з тобою зіграю.

— Краще приходь завжди в ту саму годину, — попросив Лис. — Ось, наприклад, якщо ти приходитимеш о четвертій годині, я вже з третьої години відчую себе щасливим. І чим ближче до призначеної години, тим щасливіше. О четвертій годині я вже почну хвилюватися і тривожитися. Я дізнаюся про ціну щастя!