Майстер і Маргарита

- Ви не Достоєвський, - сказала громадянка, що збивається з пантелику Коровйовим. — Ну, навіщо знати, навіщо знати, — відповів той. — Достоєвський помер, — сказала громадянка, але не дуже впевнено. — Протестую, — палко вигукнув Бегемот. - Достоєвський безсмертний!

— Ну, тут є перебільшення. Сьогоднішній вечір мені відомий більш менш точно. Звісно ж, якщо на Бронній мені звалиться на голову цегла... — Цегла ні з того ні з сього, — перебив невідомий, — нікому й ніколи на голову не звалиться. Зокрема, запевняю вас, вам він у жодному разі не загрожує. Ви помрете іншою смертю.

У нашій країні атеїзм нікого не вражає.

Я про милосердя говорю... Іноді зовсім несподівано і підступно воно пролазить у вузькі щілини.

Свиснув, не сперечаюся, — поблажливо зауважив Коровйов, — справді свиснув, але, якщо говорити неупереджено, свиснути дуже середньо!

Немає документа, немає і людини.

Вона приходила до мене щодня, а чекати на неї я починав вже з ранку. Очікування це виражалося в тому, що я переставляв на столі предмети.

Вино якої країни віддаєте перевагу в цей час дня?

... Темрява, що прийшла зі Середземного моря, накрила ненавидиме прокуратором місто. Зникли висячі мости, що з'єднують храм зі страшною антонієвою вежею, опустилася з неба безодня і залила крилатих богів над гіподромом, хасмонейський палац з бійницями, базари, караван-сараї, провулки, ставки... світлі...

Лицар цей колись невдало пожартував... його каламбур, який він написав, розмовляючи про світло і пітьму, був не зовсім добрий. І лицарю довелося після цього прошутити трохи більше і довше, ніж він припускав. Але сьогодні така ніч, коли зводяться рахунки. Лицар свій рахунок сплатив та закрив!