Михайло Булгаков

Моя драма в тому, що я живу з тим, кого я не люблю, але псувати йому життя вважаю справою негідною.

Господи, вибач мені і помилуй за те, що я написав ці мерзенні слова. Але навіщо ж ти такий жорстокий? Навіщо? Я знаю, що ти мене покарав. Як страшно ти мене покарав! Подивися, будь ласка, на мою шкіру. Клянуся тобі всім святим, усім дорогим у світі, пам'яттю мами-покійниці — я досить покараний. Я вірю в тебе! Вірю душею, тілом, кожною ниткою мозку. Вірю і прибігаю тільки до тебе, бо ніде на світі немає нікого, хто міг би мені допомогти. У мене немає надії ні на кого, як на тебе. Пробач мені і зроби так, щоб ліки мені допомогли! Вибач мені, що я вирішив, ніби тебе немає: якби тебе не було, я був би зараз жалюгідним паршивим собакою без надії. Але я людинаі сильний тільки тому, що ти існуєш, і щохвилини я можу звернутися до тебе з благанням про допомогу. І я вірю, що ти почуєш мої благання, вибачиш мене і вилікуєш. Вилікуй мене, о господи, забудь про ту мерзенність, яку я написав у припадку божевілля, п'яний, під кокаїном. Не дай мені згнити, і я присягаюся, що я знову стану людиною. Зміцни мої сили, визволь мене від кокаїну, визволь від слабкості духу.

Нікого драти не можна! Запам'ятай це раз назавжди. На людину і на тварину можна діяти лише навіюванням.

Так, людина смертна, але це було б ще півбіди. Погано те, що він іноді раптово смертний, ось у чому фокус! І взагалі не може сказати, що він робитиме сьогодні.

Перша хвилина: відчуття дотику до шиї. Цей дотик стає теплим та розширюється. У другу хвилину раптово проходить холодна хвиля під ложечкою, а потім починається незвичайне прояснення думок і вибух працездатності. Абсолютно усі неприємні відчуття припиняються. Це найвища точка прояву духовної сили людини. І якби я не був зіпсований медичною освітою, я сказав би, що нормально людина може працювати тільки після уколу морфієм. Справді: куди, на біса, годиться людина, якщо найменша невралгійка може вибити її зовсім із сідла!

За мною, читачу! Хто сказав тобі, що немає на світі справжнього, вірного, вічного кохання? Та відріжуть брехуну його мерзенний язик! За мною, мій читачу, і тільки за мною, і я покажу тобі таке кохання!

- Ах, не нагадуйте мені, Азазелло! Я була тоді дурна. Так, втім, мене і не можна суворо звинувачувати за це — адже не щодня зустрічаєшся з нечистою силою! — Ще б пак, — підтверджував Азазелло, — якби щодня, це було б приємно!

Все скінчено, – слабким голосом сказав кіт і млосно розкинувся в кривавій калюжі, – відійдіть від мене на секунду, дайте мені попрощатися із землею. О мій друже Азазелло! - простогнав кіт, стікаючи кров'ю, - де ти? − кіт завів згасаючі очі у напрямку до дверей у їдальню, − ти не прийшов до мене на допомогу в момент нерівного бою. Ти залишив бідолашного Бегемота, промінявши його на склянку - правда, дуже хорошого - коньяку! Ну що ж, нехай моя смерть ляже на твою совість, а я заповідаю тобі мій браунінг.

Ах, Ганно, велике горе в тебе буде незабаром, якщо ти мене кохала...

... боягузтво, безсумнівно, одна з найстрашніших вад. Ні, філософе, я тобі заперечую. Це найстрашніша вада.