Мефодій Буслаєв. Намисто дріади

Повторення як мати навчання, а й родичка занудства.

Коли тобі боляче, пні когось — з'явиться компанія, з ким поплакати.

Вмій слухати! Все, що людина як їй здається, говорить про інших, - вона насправді говорить про себе.

Коли ти любиш, тобі належить увесь світ. Коли ненавидиш — ти навіть сам собі не належиш, а належиш лише ненависті.

Якщо не хочеш відповідати на чужі запитання – задавай свої.

Ніколи не знайоми своїх друзів між собою. Особливо хлопчиків та дівчаток. Це гірше, ніж опинитися між двома вагонами під час зчеплення. Куди не смикнешся — все одно притисне і кругом опинишся винен.

Найбільше обломів чекають людини на шляхах до власних задоволень. Не ходи цими шляхами, і обломи даремно чергуватимуть у кущах.

Ти вважаєш, що любиш. Але що таке "любити" - не знаєш і сам. Чи можеш чесно сказати, що не шукаєш своїх задоволень? Чи не дратуєшся, готовий приймати людину і в хворобі, і в поганому настрої, готовий нескінченно терпіти? Прощати недосконалість, помилки, недоліки? Некрасивість, що з'являються зморшки, зуби, що псуються поступово? Завжди віддавати, нічого не отримуючи натомість? Кохання – це нескінченні дрібні жертви. Великі жертви від тебе вимагатимуть рідко, а ось дрібні – кожну мить. І якщо ти до них не готовий, не готовий і до кохання. Назви своє почуття якось інакше і не пачкай хорошогослова. Воно й так зараз забруднене.

Коли людина бажає виправдати себе, поважні причини є самі собою.

Якщо сів у калюжу — не визнавай це й греби далі.