Сто років самотності

Багато разів робив він відчайдушні зусилля зосередитись і знову викликати Ремедіос, але та не слухалася. Він шукав її в майстерні сестер, за опущеними фіранками вікон її будинку, в конторі її батька, але зустрічав тільки у своєму серці, і цей образ фарбував його страшну самотність.

Її серце із затверділого попелу не піддавалося найсильнішим ударам повсякденності, але поступилося першим натиском ностальгії.

Йому довелося розв'язати тридцять дві війни, порушити всі свої угоди зі смертю, вивалятися, як свиня, у гною слави, щоб він зміг відкрити — із запізненням майже на сорок років — переваги простого життя.

У той день, коли люди самі роз'їжджатимуть у першому класі, а книги возитимуть у товарних вагонах, настане кінець світу.

Світ був ще таким новим, що багато речей не мали назви, і на них доводилося показувати пальцем.

... вона мала рідкісний дар не існувати до тих пір, поки в ній не з'явиться необхідність.

... Він так палко ліз їй у душу, що, шукаючи собі вигоду, знайшов любов, так намагався опанувати її серцем, що полюбив сам.

... коханці опинилися в безлюдному світі, єдиною і вічною реальністю в ньому було кохання.

Він справді побував на тому світі, але не міг винести самотності і повернувся назад.

Діти успадковують безумство батьків.