Текст

Жаль, що жити хочеться.

Йому Москва, їй туга.

За богом грішники женуть, мусолять його, з рамсами пристають. Праведній людині з богом, як із водієм автобуса — нема про що розмовляти. Маршрут зрозумілий: довіз - вийшов.

Ні від чого не легшало. Ні з ким не складалася розмова. Ніхто на жодне запитання Іллі не міг відповісти. Жаль не було. Страху не було. Задоволення не було. Зовні був вакуум, і всередині був вакуум. Безповітряне бездушне. Додому їхав тільки тому, що треба було їхати кудись. Приїхати та лягти спати. Проспатися і розкрити собі вени. Нічого в цьому не було складного, на зоні навчили. Нічого в житті не було складного: і вмирати легко, і вбивати — запросто. Але від жодного легше не стане, ні від іншого.

Начебто все і правильно зробив, а все одно - в пекло. На землі життя так організоване, щоб усі люди неодмінно до пекла потрапляли. Особливо у Росії.

Пам'ятаю, ти сказав, що святий далі за лейтенанта в міліції не підніметься.

Я живий, живі весь час спізнюються, мати, а от мертві якраз нікуди не поспішають.

А шкільне кохання — кімнатне, станеш його пересаджувати з горщика у доросле життя — бур'яни заб'ють.

Москва і сама була п'яна, і всіх своїм хмелем пригощала.

У телевізора два призначення: глушити і заповнювати порожнечу.