Книга / твір

Ми не звикли зважати на безформну, загадкову і відсталу масу, яку звемо«народом», надаючи цьому слову відтінок зневаги. Це дивно, тому що в душі ми добре знаємо: міцна лише та влада, яку підтримує народ ; варто прибрати цю опору - ніщо у світі не врятує трон від падіння.

Світ уже давно не той, яким його задумував Бог.

Раніше у дитинстві всі хотіли стати космонавтами чи пожежниками, а ставали інженерами. Тепер ким хочуть, тим стають. Тобто менеджерами.

Бог не дарма вигадав фантазії. Без них життя втратило б усю чарівність і її заїв би побут.

Чуючи, як всюди звучать пісні Вєрки Сердючки, я подумав про те, що є підстава говорити про деякий феномен низького жанру, що повторюється в історії.

Думка про благодійність ображала його, виводила з себе, він вважав, що благодійність - це милостиня, нерівність, освячена милосердям.

Той, хто хоче залагодити конфлікт, бореться за майбутнє.

Дивна доля: одним вона дає те, що їх лякає, а в інших забирає найдорожче!

Ставши людиною, ця істота не перестає бути твариною. Яка складна тут система зв'язків виникає: безперечна тварина, і до цього дня тварина, за всіма ознаками найдосконаліша тварина — активний рух, активне харчування, інстинкти, спільні для риби, змії, кролика та людини. Інстинкти харчування, розмноження, турботи про потомство. Втім, останнє не у всіх. Не всяка рибка дбає про своїх дітей, деякі лише бризнуть спермою у відповідних обставинах. Але це й у людей буває...

Усі люди самотні, навіть у натовпі. У пілота є другий пілот і команда, і у Кейза поруч колеги - тільки простягни руку. Але важлива не ця близькість. Вона нічого не означає, коли людина замикається у своєму внутрішньому світі, куди нікому немає доступу, де вона залишається віч-на-віч зі своїми спогадами, з розумінням і свідомістю того, що відбувається, зі своїм страхом. Зовсім один - з тієї хвилини, як народився , і до самої смерті. Завжди постійно один.