Книга / твір

Ніч, як любляча мати, кладе свою руку на наше гаряче чоло, повертає до себе заплакане маленьке личко і посміхається... Вона мовчить, але ми знаємо, що вона відчуває за нас, притискаємося до неї, і вщухає наше маленьке горе.

... скільки ж я знаю випадків, коли брали шлюб повні надії та віри, що знайшли вдалу партію з погляду кревності, чи освіти і виховання, чи добрих властивостей натури, і виявлялися цілком обдуреними і змушені були миритися з повною протилежністю всьому, чого чекали! Що ж це, як не пастка?

Полум'я кохання не можна роздмухати за бажанням, як вугілля в каміні. Якщо вогонь згас - значить, все скінчено.

... хочеш ти щастя собі... Ну, воно скоро не дається... Його, як гриб у лісі, пошукати треба, треба над ним спину поламати... та й знайшовши, — дивись, чи не поганка?

Я відмовляюся обмежувати спектр моїх відчуттів; змирись з цим чи йди, вибір за тобою, але я не збираюся змінюватися.

Росія не перетворилася, не сталося того, про що мріяли російські люди кількох поколінь ГУЛАГу.

Не можна постійно жити у страху. Іноді треба повірити та ризикнути.

Його очі такого ж невизначеного відтінку, як міське небо у дощову погоду. Коли він сміється, в них мерехтять підступні іскорки.

Ти знаєш, що в нього найблакитніші очі, які я тільки бачила у своєму житті? Знаєш, звісно...

Як швидко Господь карає нас за самовпевненість, як швидко упокорює нашу гордість!