Книга / твір

Жити в такому душевному стані — невимовна мука! Невже не знайдеться нікого, хто потихеньку задушив би мене, поки я сплю?

Коли тюремник спить, в'язня можна звільнити.

А коли робиш інших щасливими, і сам стаєш майже щасливим.

Я знаю, що смерть сама по собі ніяк не пов'язана із позажиттєвою областю, бо двері є лише вихід з дому, а не частина його околиці, якою є дерево чи пагорб. Вийти якось треба, але я відмовляюся бачити в дверях більше, ніж дірку.

За певної міри самопізнання та за інших сприятливих спостереженню за собою умов неминуче будеш час від часу здаватися собі огидним.

У кохання теж є осінь і пізнає його той, хто забув смак поцілунків коханого.

Цікаво, які грандіозні перепони стоять на шляху до близькості між людьми і як вони розсипаються від одного найлегшого дотику. Достатньо взяти іншу людину за руку певним чином, навіть просто певним чином зазирнути їй у вічі, і світ навколо вас навіки перетвориться.

У кожному з нас живе дитина. Зачинити його на віки вічні – справа нехитра.

Я ніколи більше не зможу пережити це знову. Любити тебе дуже дорого варто... — Але вона вдихала знайомий запах Руїса і забувала всі страхи. — Спочатку ти даруєш щастя, а потім змушуєш страждати.

— Знаєте, що врешті—решт закінчить наш світ? — Кажу. — Холестерин! — сказав Френк Убріако. — Несерйозність, — сказав я. — Ніхто на думку не бере: що є, що буде, а головне, як ми до такого дійшли.