Рей Бредбері

А сам думав: співай під вікнами, співай під яблунями, співай у дворі, поки гітарні акорди не досягнуть її слуху, поки в неї не ллються сльози. Примусиш жінку плакати — вважай, ти переміг. Всю її гординю як рукою зніме, і музика тобі допоможе.

Може, це як за старих часів, коли люди запитували: навіщо підніматися на Еверест? А їм відповідали: тому що він існує. Ніколи я цього не розуміла. На мою думку, це не відповідь.

— Хіба коли люблять, то ненавидять? — Ось осел. Ще й як! — Мабуть, це тому, що кохання робить тебе беззахисним. От і ненавидиш людей, бо ти перед ними весь, як на долоні, такий, як є. Адже тільки так можна. Адже якщо любиш, то не просто любиш, а ЛЮБИШ!!! — з масою знаків оклику...

То що ж краще — не шукати вночі, крадучись, як пантера, іскру правди? Чи знайти її, обпектися і зрозуміти, що треба все одно її шукати?

Людям не можна довіряти, у цьому весь жах.

У кожному чоловікові, навіть якщо йому це невтямки, навіть якщо думок таких немає, теплиться образ жінки, яку йому судилося полюбити. З чого сплітається її образ - з усіх мелодій, що звучали в його житті, з усіх дерев, з друзів дитинства, - ніхто не ризикне сказати напевно. Чиї в неї очі: чи не його рідної матері, чиє підборіддя: чи не двоюрідної сестри, яка чверть століття тому купалася з ним в озері, — нікому не дано це знати. Але шануй, кожен чоловік, носить при собі цей портрет, ніби медальйон, немов перламутрову камею, але витягує на світрідко, а після весілля навіть не торкається, щоб уникнути порівнянь. Не кожному трапляється зустріти свою суджену, хіба що промайне вона у темряві кінотеатру, на сторінках книги чи десь на вулиці. Та й то опівночі, коли місто вже спить, а подушка холодна. Цей портрет витканий з усіх снів, з усіх жінок, з усіх місячних ночей із часів творіння.

... вона сказала їм все, а тепер нехай думають, що це безглуздо чи смішно.

— Мене часто про це питають, і я люблю фантазувати над відповідями. Щоб вони були різними! Відповідь сьогодні: бо люди — ідіоти. Вони зробили купу дурниць: вигадували костюми для собак, посаду рекламного менеджера і штуки на кшталт айфона, не отримавши натомість нічого, крім кислого післясмаку. А от якби ми розвивали науку, освоювали Місяць, Марс, Венеру... Хто знає, яким був би тоді світ? Людству дали можливість борознити космос, але вона хоче займатися споживанням - пити пиво та дивитися серіали.

Мисливців бунтувати нашого часу залишилося дуже небагато. А з цих небагатьох більшість легко залякати.

Ви не стоїте на місці, ви у процесі розвитку. Невдач бути не може! Процес іде. Робота робиться. Якщо її результат хороший — ви чогось навчаєтесь. Якщо поганий - ви вчитеся ще більше. Зроблена робота - це урок, який необхідно вивчити. Поки ти не зупинився, невдач не може бути.