Книга / твір

Люди не вміють бути одні, чужі потреби в духовній самотності, вони бояться його, чіпляючись хоч за якусь односторонню любов чи ненависть, яка в незбагненній прихильності до схематизму дуже скоро перетворюється на звичку...

Вона була чудове, гарне порожнє місце.

Життя завжди вишиковується в ланцюжок варіантів, коли доводиться робити вибір. Деколи ти йдеш праворуч, часом ліворуч, але завжди треба рухатися вперед.

Але люті народної дай тільки волю — невеликою кількістю крові її тоді вже не вгамувати.

... зрештою все зводиться до одного простого питання: чи хочеш ти до кінця життя притискатися животом до живота партнера чи ні?

Мені потрібна людина, далека від усього цього і в той же час близька мені, — це і є письменник, чи не так?

Коли відкриваєш своє серце, завжди існує ризик, що йому завдадуть біль.

— Ви знаєте, через що розпався Радянський Союз? — спитав він. — Ні, — чесно відповів Президент. — СРСР згубило всенародне похмілля, — гірко мовив чорний чоловік. — Попереджав я Андропова, що російська людина без горілки звіріє... Відчуває без неї з усією гостротою екзистенційну порожнечу... Прокидається від вікового чарівного сну у своїй однодушці з подертими шпалерами і продавленим диваном... І що йому робити?... А тут відразу прокинулася вся країна…

Якщо на душі у людини спокійно, вона тишу чує і радіє, а якщо хвилювання в ній, то тиша її тільки посилює. Розсілося моє занепокоєння переді мною в кріслі: давай, каже, похвилюємося разом, чого вже тут ховатися, від нього не втечеш.

Люди, яких розумієш одразу, люди без залишку – нецікаві. Людина повинна вміщати в себе, по можливості все, плюс — ще щось.