Книга / твір

Формально інтерес до окультизму офіційно поки що не вважався під замкненим, але всі, хто ставився до теми серйозно, не любили афішувати свої уподобання.

Ми так часто обманюємо себе, що могли б заробляти цим на життя.

Боячись зітхнути, дивився я на Віко. Її обличчя не мало ні минулого, ні майбутнього, воно замкнулося в мовчанні. Щось подібне можна іноді побачити на зрізі щойно зрубаного дерева.

Я вдячний тобі. Дякую тобі з усією серйозністю та з незмінним легким хвилюванням за те, що ти є. І через те, що я можу бути.

Ми можемо подивитися на свої руки, ноги і живіт... Проте є деякі частини тіла, які ми ніколи не бачили самі, наприклад, наше обличчя, що має настільки важливе значення, що важко повірити, що ми ніколи не зможемо подивитись на нього. на власні очі... Щоб візуально познайомитися з цими частинами, прихованими від нашого погляду, ми потребуємо дзеркало. Так само у нашому характері, способі життя присутні аспекти, недоступні нашому сприйняттю. Щоб їх побачити, нам теж потрібне дзеркало … І єдине дзеркало, в яке ми можемо зазирнути, — це іншелюдина. Погляд іншого відкриває нам те, що не можуть побачити наші очі. Як і в реальності, що підкоряється законам фізики, точність відображення залежить від якості дзеркала та відстані, з якої ми дивимося. Чим незамутнішим буде дзеркало, тим детальнішим і правдивішим буде образ. Чим ближче ми підійдемо до дзеркала, щоб подивитись своє відображення, тим виразніше ми себе розглянемо. Найкраще, найточніше із дзеркал — взаємини у парі. Тільки завдяки їм ми можемо розглянути поблизу своїх найгірших і кращих сторін.

Я хотів, щоб ти дещо в ній зрозумів, хотів, щоб ти побачив справжню мужність, а не уявляв, ніби мужність це коли у людини в руках рушниця.

Вони ховаються за рогом, зникають як тіні, що бояться полуденного сонця. Як належить злодіям наприкінці будь—якої казки.

Багато відступилася. Багато чого відрубала. Я ненавиджу гордість за те, що за її велінням пішла від кохання… Звісно, ​​згодом охолола. Вибачила чортівку, відлучивши від розуму. Тепер слухаю серце. Кажуть, більшість помилок ми робимо на поводі у спокус серця. Наплювати. Краще зробити та пошкодувати, ніж не зробити та пошкодувати.

Свого — впусти, що мертве — зарою, з ким не дорогою — не бери з собою.

Письменник – це менше, ніж людська особина. Або, якщо він талановитий, це купа розрізнених особин, незважаючи на всі їхні потуги злитися в одну. Сюди ж я відношу акторів: вони так зворушливо намагаються не дивитись у дзеркала, прямо відвертаються від дзеркал і ловлять своє відображення в нікелі шандалів.