Книга / твір

Брехати по-справжньому у мене не виходить, а ось нести всяку нешкідливу нісенітницю - це я обожнюю.

...«жити по-людськи»...— розуміти, цінувати і розвивати своє тіло, вважати його красивим і корисним, реально та чесно оцінювати себе та оточуючих, не боятися ризикувати, творити, виявляти свої здібності, не боятися щось змінювати, коли ситуація цього вимагає, вміток пристосовуватися до нових умов, зберігаючи те старе, що може стати у нагоді, і відкидаючи непотрібне. Якщо зібрати всі ці критерії воєдино, вийде фізично здорова, розумово розвинена, відчуваюча, любляча, весела, реальна, творча, продуктивна людина. Людина, яка здатна самостійно триматися на своїх ногах, людина, яка може по-справжньому любити і по-справжньому боротися, що поєднує в собі ніжність і твердість і усвідомлює різницю між ними, а тому успішно досягає своїх цілей. Сім'я – це«фабрика», де формується така людина.

Від людини, на його думку, вимагалося тільки бути хитрішими за інших, вміти, як він виражався«розжитися грошима» і насолоджуватися життям.

Той божевільний, хто за два дні загадує. " Завтра " - лише звук порожній, поки благополучно не пережили нинішній день.

Я вимагатиму, щоб сонце зайшло. Але спершу дочекаюся сприятливих умов, бо в цьому полягає мудрість правителя.

Що гірше: убити людину, яка хоче жити... чи не давати померти тому, хто хоче померти?

Неуважність і несприйнятливість бувають іноді свідомо обраним засобом убезпечити себе від болю і часто невірно розуміються як відсутність глибини та байдужість до всього та вся.

Нехай твоя долоня завжди буде відкритою.

Дійшовши до лави проти дубового хреста, вона сидить на вітрі і на весняному холоді годину, дві, поки зовсім не замерзнуть її ноги в легких черевиках і рука у вузькій лайці. Слухаючи весняних птахів, які солодко співають і в холод, слухаючи дзвін вітру у фарфоровому вінку, вона думає іноді, що віддала б півжиття, аби не було перед її очима цього мертвого вінка. Цей вінок, цей бугор, дубовий хрест! Чи можливо, що під ним та, чиї очі так безсмертно сяють із цього опуклого порцелянового медальйону на хресті, і як поєднати з цим чистим поглядом те жахливе, що пов'язане тепер з ім'ям Олі Мещерської? Але в глибині душі маленька жінка щаслива, як усі віддані якійсь пристрасній мріїлюди.

Ти – це завдання. Жодного учня довкола.