Книга / твір

Завжди говоріть про інших так, ніби вони були поруч.

Найбільше розчарування ти відчуваєш, коли ти досяг того, чого хотів. Тому що ти не розумів наслідків.

І плаче від безсилля, і стогне, І мова невиразна в риданнях тоне.

Набридли мені ці пики. Народу багато, а людей – ні.

Кохання робить тебе непереможним. Неможливо стримувати закохану людину: не надумайте вставати в неї на шляху.

Те, що ти любиш, треба любити ще сильніше, бо настане день, коли воно може піти.

Поки не вмієш помирати, жити погано виходить.

З усіх сильних почуттів, ревнощі, ймовірно, найнекерованіші. Вона забирає розум, вона лежить глибше за мислення. Вона завжди при тобі, як чорна пляма у вічі, вона знебарвлює весь світ.

І не душі довкола — тільки солдати і ***і.

Вивантаживши продукти, він зайшов у зал привітати Клавдію Лаврентіївну - його охопили старі добрі почуття ненависті до ніжно улюбленої тещі: - Доброго вечора, Клавдія Лаврентіївна, - наближаючись до нірвани, сказав Семен Пилипович. Теща зло посміхнулася - мабуть, теж була рада зустрічі. - Клавдія Лаврентіївна, а ось книги, що ви недавно випадково впустили, - Семен Пилипович махнув у бік книжкової полиці, що покриває стіну від підлоги до стелі, - ви читали? – Так. Читали, читали. Чи не дурніший за інших. Гоголів, Моголів, Пушкіних там усяких. - А щодо зарубіжних класиків, скажімо, Байрона? – Читали, читали, напередодні перечитували. У Семена Пилиповича засмоктало під ложечкою. Він витяг книжку з ряду і швидко перегорнув її. Стодоларова купюра сама випурхнула з книги перед здивованим поглядом Клавдії Лаврентіївни. - Неуважно ж ви читаєте класиків, - з'їхидничав Семен Пилипович, підібравши купюру з підлоги.