Книга / твір

Люблю я своє нещастя. Воно становить мені компанію. Часом, коли я тимчасово щасливий, мені навіть не вистачає цієї скалки. На нудьгу легко підсісти.

Якщо ви потрапили у безвихідь, не бійтеся. Пізно.

Цього разу вона не повернеться, і мені доведеться вчитися без неї, а я розраховував на щось протилежне: померти з нею.

Вона його любила – і не любила, готова була віддатись – і не давалася, вона намагалася – і сама не вірила.

... Суспільство зачитується лише бульварною літературою і рекламою, яке культура змушує людини формувати особистість, найбільш пристосовану до отримання вигоди.

Я ніколи навіть не допускав, що можливе таке кохання. Я думав, буває тільки вогонь у крові та пристрасне бажання, і тільки тепер бачу, що можна любити кожною краплею крові, кожним подихом своїм і водночас відчувати такий безмежний, такий солодкий спокій, наче душу твою заколисували сон і смерть.

Покарання має бути ще й жахливим.

Мудрець сказав: — Поблажливе ставлення до невеликих провин притаманне кожній розумній людині.

Ніхто не дивиться на сплячих людей, але в них бувають справжні улюблені особи; наяву ж обличчя в людини спотворюється пам'яттю, почуттям та злиднями.

Мушу зізнатися у жахливому своєму недоліку. Все, що я бачу, чую, відчуваю, пробую, нюхаю — для мене реальне. Я настільки довірлива іграшка своїх відчуттів, що для мене нічого нереального. Ця довірливість, стійка, як броня, зберігалася навіть тоді, коли мене били по голові, або я був п'яний, або був втягнутий у дивні пригоди, про які не варто поширюватися, або навіть під впливом кокаїну.