Доктор Джеймс Вілсон

Я ж чоловік! У мене немає часу на прання. Я тут життя рятую.

— Я хочу, щоб ти був присутній на моїй операції. - Ні. - Чому? — Якщо ти помреш, я залишусь зовсім один...

За будь-якого розкладу, шлюб — це лотерея.

— Він просто друг. І просто підставив мені плече. — Дивно. Друзі мені теж підставляли плече раніше. Але ніколи настільки, щоб моя мова провалювалась до них у рот.

— Іноді ти просто сволота. - Так. А ти добрий хлопець. - Я хоч намагаюся. — Ну, коли намагаєшся, можна робити що хочеш. — А коли ти не намагаєшся, можна що хочеш говорити. — Нам разом все підвладне! Можемо правити світом! - * Багатозначне зітхання *

— Дізнався щось нове? — Так. Я наркоман.

— Досить уже відмовок. — Мені час... купа хворих. Ось поспішаю... і може, вдасться їх уникнути.

— Може, це просто Божа воля? — Це не моя воля.

— Тебе притягує все небезпечне: потужні вантажівки, мотоцикли, феєрверки... — Усі люблять феєрверки! — Дивитись — так, але не робити.

Мабуть, щоб пояснити тобі, що ти нетактовний, знадобиться накреслити найскладнішу діаграму.