Доктор Джон Ватсон

- Не відставайте! Бігає він швидко! - Він не рухається. - Думає. -...Давно не рухається. - Повільно, але правда, Джоне. Прямо як ти. -... Він тобі просто подобається, правда? - І ти теж. — Щоправда, не рухається. -... Вражаюче.

— Але в правилах сказано... — Їхні ідіоти вигадують! (- Це не за правилами. - Добре, значить, правила неправильні!)

- Приготуйтеся, зараз нас зґвалтують! - Не будьте таким цинічним.

— Дуже багато було між нами, Джоне. Старі рахунки, образи. — Нарізав усіх його Смурфів? Зламав його Екшен Мена?

- У сучасному Лондоні не покуриш. Погана новина для мозку. - Гарна для легень. - О, легені... дихати нудно!

- Стоп, стоп, стоп! Він ніяк не може бути батьком - глянь на відвороти його джинсів! — Так, знайомити тебе з телевізором було необачно.

Він пише сумну музику, не їсть, майже не каже, тільки сперечається з телевізором. Я б сказав, що в нього розбите серце... Але ж це Шерлок. Він завжди веде себе так.

- Я злий. - Все гаразд, Джон. У цьому нічого незвичайного. Він змушує нас це відчувати. Всі позначки на моєму столі і цей шум, постріли о пів на другу ранку... — Так. —... прокляті зразки у холодильнику. Уяви, зберігати тіла поруч із їжею. - Так. - І сварки! До ручки мене доводив своєю легковажною поведінкою! — Послухайте, взагалі-то я не настільки злий, гаразд?

- Доктор Ватсон, чому він так робить зі мною? Безумство якесь. — Так, але хтось переконав його, що ви не скажете правду, доки не опинитеся від страху. - Хтось? — Може, я.

[Джону надягають кайданки] Шерлок: Ти теж зі мною? Джон: Так! Виявляється, не можна врізати в носі шефу поліції!