Доктор Грегорі Хаус

Нам краще жити на самоті: на самоті страждаємо, на самоті помираємо.

Ми всі дурні. Це додає життю інтересу.

- Та що з вами таке? Це ж людина! Вона страждає! -? — Ви маєте рацію, цього недостатньо.

— Ви колись чули про Клятву Гіппократа? — Та, що починається зі слів«не нашкодь», а потім повідомляє нам«ніяких абортів, жодних спокус і жодних розрізань тих, хто існує під каменем»? Якось прочитав. Чи не вразило.

- А з дівчинкою ти спілкуєшся? — Ні, намагаюся якнайменше. Тупа дитина. - Хаус! Їй два роки!

— Вона тобі не подобається, бо психіатр. - Я складна людина. Вона мені гидка з багатьох причин.

— Чому ти завжди драматизуєш? — Тому що я дуже нервовий кишеньковий песик.

Вибач, ця штука не просто так називається білою дошкою... Це не я вигадав.

- Ось ти де! А я вже подумав, що в мене зламався детектор святих! Печінка, нирки та легені пацієнта відмовляють – ти маєш мені допомогти знайти причину. — Як я пам'ятаю, у вас є троє лікарів, яких ви ще не звільнили. — Вони в кутузці. — Де? За що?! - За проституцію. Ти знову прийнята!

Ти любиш усіх – це твоя патологія.