Едвард Каллен

Це справжнє щастя – зустріти когось, кому можеш розкрити душу і хто приймає тебе таким, яким ти є.

- Я найнебезпечніший хижак у світі, все, що є в мені, приваблює тебе: мій голос, моє обличчя, навіть мій запах... Я б і без цього обійшовся... Від мене не втекти! Мене не перемогти!... Я створено вбивати... — І нехай! — І я вбивав людей... — Це... байдуже! — Я хотів... убити тебе. Я ніколи не відчував такої жаги до людської крові... — Я вірю тобі... — Не треба! — Я поряд і я вірю...

— Лев закохався у бідну овечку. - Яка дурна овечка. — Ну а лев — просто мазохіст.

Коли ти можеш жити вічно, навіщо ти живеш? (Якби ти зміг жити вічно, навіщо б ти жив?)

— Я можу прочитати думки будь-кого в цьому залі. Окрім твоїх. - То зі мною щось не так? — Я сказав, що читаю думки, а ти почала копатися в собі.

- У тебе що, лінзи? - Ні. — Очі були чорними минулого разу, а зараз золотаво-карі. — Так, я знаю, це флюоресценція.

— І це твоя мрія? Стати монстром? - Так, мрія, щоб завжди бути з тобою.

— Я не губитиму твоє життя. - Я вмираю. Вже. З кожною секундою я все старший. - Так і має бути.

Це справжнє щастя — зустріти когось, кому можеш розкрити душу і хто приймає тебе таким, яким ти є. Я дуже довго чекав цього дня, щоб стати чимось більшим, ніж я є. І з Беллою я відчуваю, що близький до цього. Скільки б часу ми не провели разом, мені завжди буде мало. Давай почнемо з вічності?

— Як усі витріщаються! - Твої друзі? Помітив... Раз ми порушуємо всі правила, і мені горіти в пеклі...